Ось що пише про церкву Різдва Богородиці путівник: Дванадцять маршрутів Київщиною. – К.: Грані-Т, 2008. Автори: Роман Маленков та Олег Година.
Щоб потрапити у Липовий Скиток із Києва, потрібно за Глевахою, із траси Е-95, повернути на Калинівку, а потім проїхати Данилівку. Згідно із народними переказами, на території сучасної Данилівки колись було стародавнє місто Данилово, а поряд стояв скит київського Михайлівського Золотоверхого монастиря. Саме цьому скиту та старим липам, що росли довкола, сучасне село Липовий Скиток завдячує своєю назвою. На початку 18 століття Захарій Корнилович, тоді ще ігумен Михайлівський, а пізніше – єпископ Переяславський, заснував Онуфріївський монастир. При ньому збудували дві церкви, одна з яких – Онуфріївська (колишня соборна) – збереглася до наших днів.
Якщо не враховувати церкви, перенесені у музеї народної архітектури, то храм св. Онуфрія у Липовому Скитку є найстарішим дерев’яним храмом Київщини, адже його збудували ще у 1705 році. Ця струнка трьохбанна будівля передає дух та самобутність давньої архітектури і дуже гармонійно вписується в пейзаж. Здається, що при його створенні одразу ж планувалася наявність саме такої церкви. Хоча, нова огорожа та прибудований до неї одоробкуватий вхід-дзвіниця, дещо псують враження.
Розташована на невисокому пагорбі. Дерев’яна на кам’яному фундаменті хрестова п’ятизрубна з невеликими прибудовами і бабинцем із заходу. Центральні зруби накриті спільним дахом, над яким височіють три куполи на гранованих барабанах, увінчані главками (західна главка не збереглася). Стіни горизонтально ошалевані. Будівля вирізняється витонченістю і стрункістю силуету, органічно вписується в пейзаж. Пам’ятник являє собою цікавий зразок українського дерев’яного зодчества.
[Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР]
А ось що пише про храм Андрій Власенко на сайті “Українська церковна архітектура”
Онуфріївська церква — вельми рідкісна одразу за кількома «пунктами».
По-перше — присвята. В Україні обмаль храмів св. Онуфрія Великого (великого аскета і подвижника Церкви ІV ст.), до того ж майже всі вони знаходяться на заході країни. Древня традиція пов’язує заснування Онуфріївських храмів із цвинтарями (через те, що святий пустельник деякий час подвизався в Акелдамі — на «землі гончаревій», купленій за тридцять юдиних срібників для поховання подорожніх). Тож скит, заснований ігуменом Михайлівського Золотоверхого монастиря Захарієм Корниловичем на початку ХVІІІ ст., також слугував місцем упокоєння братії цієї славетної київської обителі.
На початок ХХІ ст. від скита залишилася назва села і власне церква 1705 року побудови. Відтак друга відзнака храму — його вік. З усіх збережених дерев’яних храмів Київщини тільки три давніші за нього — в селах Дорогинка (1528, нині в Київському скансені), Острійки (1606) та Пищики (1651) (обидва останніх нині в Переяславському музеї просто неба).
Третя яскрава риса Онуфріївського храму — його самобутність. Схоже, що за висотою стін він веде перед серед збережених церков наддніпрянської школи. Через таку особливість храм не сильно постраждав під час перебудови кінця ХІХ ст. Тоді він придбав бічні приділи і додатковий, нижній ярус вікон. Натомість верхи залишилися неушкодженими (за винятком втраченого навершя бабинця, відбудованого вже у ХХІ ст.)
В інтер’єрі панує ХVІІІ століття. Височенні склепіння, здається, уміщують небеса, під якими тихо сяють дивовижні витвори барокової епохи: царські врата, розписи шафи невизначеного призначення, народні ікони… І навіть сучасні аляповаті розписи не вносять дисонасу в заспокоєну і радісну душу прочанина…
Фото Олександра Мальона.
